Презентація аналітичного дослідження «Від мрії до кар’єри: жіночий шлях у кібербезпеці»

Представляємо результати нашого аналітичного дослідження «Від мрії до кар’єри: жіночий шлях у кібербезпеці».

Дослідження присвячено проблемам з якими стикаються жінки на шляху обрання кар’єри в сфері кібербезпеки: їх мотивів, досвіду навчання, специфіки освітніх та кар’єрних складнощів, а також оцінки професійного становища кіберфахівчинь в Україні. Дослідження пропонує низку рекомендацій для ключових стейкхолдерів (держава, громадський сектор, донори, роботодавці), що мають на меті поліпшити ситуацію та стимулювати жінок долучатись до сфери кібербезпеки.

Раді нарешті представити вам результати нашого аналітичного дослідження «Оцінка рівня зрілості кіберосвіти: стан в Україні». Для його проведення ми надихнулись аналогічним дослідженням Європейського агентства кібербезпеки (ENISA) «Cybersecurity Education Maturity Assessment» яке провело його для країн-членів ЄС. ENISA намагалась зрозуміти, чи достатньо європейські країни роблять для того, аби інформувати дітей про кібербезпеку, заохотити їх вивчати кібербезпеку і підтримати їх прагнення обрати кібербезпековий фах. На наше прохання ENISA надала нам свою методологію (за що ми їм щиро вдячні) аби ми могли зробити відповідне дослідження для України та її системи шкільної освіти.

Які ключові висновки?

• Україна лише на початку шляху до вищих рівнів кіберзрілості освіти. Для «Урядового» та «Операційного» доменів рівень кіберзрілості відповідає «Початковому/Базовому» (22% та 23% відповідно) – це значно нижче ніж середньоєвропейські показники (70% та 63%) які відповідають рівню «Стабільний». Це стратегічний виклик, але і можливість для розвитку. Найкраща ситуація в домені «Стратегічний» – там рівень зрілості відповідає показнику «Ранній» (50%) що неістотно поступається середньоєвропейському (64%).
• До позитивів можна віднести, що «кібербезпекова освіта» артикулюється на рівні ключових стратегічних документів – Стратегії кібербезпеки України. Проте відповідні освітні стратегічні документи майже не торкаються цієї теми, а плани дій з цього питання відсутні.
• Спостерігається сильний акцент на вивчені персональної кібербезпеки, що хоч і є основою будь-якої кібербезпеки, але все ж часто недостатнім для спонукання учнів більше приділяти уваги цьому питанню. Держава зробила чимало, запровадивши вивчення питань кібербезпеки на рівні національного освітнього стандарту завдяки чому кібергігієна інтегрована в усі освітні програми. Однак це все ще саме про кібергігієну, а не про ширше розуміння кібербезпеки.
• В Україні реалізується чимало національних за обсягом (а не за форматом запровадження) ініціатив спрямованих на підвищення знань учнів, батьків та вчителів з окремих аспектів кібербезпеки. Однак більшість із них сфокусовані переважно на кібергігієні (учнів чи вчителів).
• Курс «Інформатика» є єдиним навчальним предметом де учні можуть познайомитись з темою кібербезпеки. Однак рівень представленості кібербезпекової тематики там суттєво відрізняється не лише в залежності від класу, але і від типу обраних в школі спеціальних курсів чи освітньої програми. Як наслідок – у середній та старшій школі кібербезпекова освіта переважно є факультативною, а не обов’язковою складовою навчального процесу.
• Позашкільна освіта є і розвивається, однак не виглядає системним процесом який підтримується державою.
• Відсутня дійсно ефективна модель оцінки знань школярів щодо якості їх кіберосвіти: немає механізму моніторингу, конкретних показників для оцінки результативності впроваджених освітніх ініціатив з кібербезпеки тощо.

Чи означає, що ці численні проблеми не можуть бути вирішені? Ні. Дослідження пропонує і набір ключових ідей/ініціатив які можуть істотно змінити ситуацію:

• Стратегічні кроки. Потрібна Національна освітня стратегія та Стратегія розвитку кібербезпекової освіти на шкільному рівні які б чітко визначили пріоритети України в цій сфері
• Міжнародна співпраця та регіональні ініціативи. Україна потребує як розвитку міжнародних партнерств в цій царині, так і збільшення внутрішніх, регіональних ініціатив
• Загальнонаціональна ініціатива щодо кібербезпекової освіти – це те, що може об’єднати зусилля різних стейкхолдерів для розвитку кібербезпекової шкільної освіти.
• Підвищення кваліфікації вчителів та оцінка якості знань. Неможливо будувати ефективну кібербезпекову освіту в школі без  вчителів, які спроможні це реалізувати. І так само неможливо вчити і не розуміти якою є якість навчання. Україна потребує обох компонентів і обидва можуть бути реалізовані державою.

В рамках проєкту «Кібергігієна: захисти себе в цифровому світі» ми проводимо не лише практичні заняття, але і намагаємось оцінити ситуацію зі станом кібергігієни школярів. Нижче – попередні результати проведеного нами опитування. Попередні, бо опитування ще тривають, а висновки у досліджені зроблені на поки що обмеженій виборці. Однак це все одно дає певне уявлення про баланс між знаннями та навичками щодо кібергігієни у школярів, які теми вони опанували краще, а які – гірше. Одна з гіпотез дослідження полягає в тому, що наші уявлення про кібергігієну школярів сильно відрізняються від реальності, в т.ч. в таких темах як «кібербулінг» чи «розуміння кіберзагроз».

Анатомія будь-якої ефективної системи кібербезпеки – відома тріада «люди, процеси, технології». І саме людям в цій моделі відводиться ключова роль, оскільки без них дві інші не працюють. Або не працюють так як треба.

2024 рік став непростим для сфери кібербезпеки. Глобальний інцидент з CrowdStrike, кібератака проти UnitedHealth, атака на державні реєстри України, розвиток АІ – це лише частина ландшафту кібербезпеки в якому мають працювати кіберфахівці. Але як виглядала ситуація на цьому ринку в 2024 році? З чим стикались кіберфахівці? Які тенденції були характерні для минулого року та що може стати більш затребуваним в наступні періоди?

У нашому аналітичному матеріалі «Стан глобального ринку кіберфахівців у 2024 році: основні цифри та тенденції» ми спробували поглянути на сферу cyber workforce у розрізі низки кількісних та якісних досліджень: яка ситуація з активною робочою силою? Яким є дефіцит кіберфахівців? Як реагують на проблему (спойлер: іноді дуже суперечливо і неочікувано), які навички затребувані? З якими викликами стикаються організації при навчанні фахівців? Якою була в 2024 році роль жінок-кіберфахівців?

Аналіз даних за період другої половини 2024 року демонструє взаємозв’язки між різними аспектами розвитку АІ. У сфері кібербезпеки штучний інтелект став основою для створення інноваційних рішень, таких як автономні платформи для тестування на проникнення, що дозволяють швидше виявляти та усувати вразливості. Ці ж технології, які використовуються для захисту даних, водночас сприяють зростанню ризиків, пов’язаних із дезінформацією. Генеративні можливості штучного інтелекту стали інструментом для створення контенту, що важко відрізнити від справжнього, підсилюючи ризики маніпуляцій і розповсюдження неправдивої інформації. Цей двоїстий ефект підкреслює необхідність розвитку нових підходів до регулювання та прозорості у використанні таких технологій.

Спостерігається взаємозалежність між посиленням уваги до захисту персональних даних і впровадженням регуляторних ініціатив. Розвиток законодавства, такого як Закон про штучний інтелект у ЄС (EU AI Act), спрямований на забезпечення прозорості та етичності використання технологій, але також накладає обмеження, які можуть уповільнювати інновації. Це створює напругу між державами, які прагнуть зберегти конкурентоспроможність у цій сфері, і регуляторами, що фокусуються на зниженні ризиків. Паралельно, застосування штучного інтелекту в боротьбі з кіберзлочинністю, наприклад для виявлення дипфейків, підтверджує зростаючу роль міжнародної співпраці.

У соціальній сфері AI розвивається як інструмент для підвищення продуктивності, інклюзивності та навчання, але водночас створює виклики, пов’язані зі змінами на ринку праці. Автоматизація рутинних завдань призводить до скорочення робочих місць, тоді як брак навчання для  адаптації до нових технологій викликає занепокоєння серед працівників. Особливий інтерес викликає використання штучного інтелекту у психічному здоров’ї, що демонструє його потенціал у наданні допомоги, але підкреслює необхідність збереження людського контролю.

Уряд проводить для них ярмарки вакансій та створює програми стажування (наприклад, у SOC Міністерства ветеранів де поєднуються програми менторства, навчання на робочому місці та навчальні курси). Схожу програму створив SANS Institute але з фокусом на безпеку промислових систем (ICS). Є окремі неурядові ініціативи (як Task Force Movement) які мають щорічну програму підтримки для 50 ветеранів які прагнуть отримати міжнародні сертифікати кібербезпеки.

У листопаді 2024 року до цих процесів доєдналась і CISA, яка запустила портал CISA Learning. Це освітня платформа мета якої – гарантувати, що не лише співробітники CISA матимуть доступ до сучасних навчальних курсів, але і для військових ветеранів. Платформа містить курси для всіх рівнів підготовки і може забезпечити 850 годин навчання за курсами, що побудовані у відповідності до NICE Framework. Серед іншого курси дозволяють пройти підготовку за напрямками, що передбачають сертифікацію, як то: Ethical Hacking, Certified Information Security Manager (CISM), Certified Information Systems Security Professional (CISSP). Навчання відбувається як у форматі аудиторних занять, так і під керівництвом інструкторів та за допомогою онлайн модулів самопідготовки. 

Україна стикається з не менш кризовими процесами в сфері залучення для державного сектора кіберфахівців. Досвід CISA (особливо на фоні постійних процесів цифрових трансформацій) може стати корисним і Україні при вироблені дієвої кібербезпекової політики та політики підтримки ветеранів.